Лігноцелюлозні залишки як носії лікарських засобів

Анотація

Нестероїдні протизапальні засоби - це особлива група препаратів, які можуть спричинити пошкодження слизової оболонки шлунку. Цю проблему можна вирішити шляхом іммобілізації ліків на різних носіях для більш ефективної та безпечної доставки ліків. Лігноцелюлозні комплекси, що складаються з лігніну, геміцелюлоз та целюлози в різних пропорціях, потенційно можуть розглядатися як ефективний носій препарату фарамцевтичних препаратів у композитних системах доставки. Цукрова тростина є важливою культурою в тропічних і субтропічних країнах, а багаса і солома є побічними продуктами переробки цукрової тростини. Запропоновано різні методи їх використання, наприклад, біоконверсія або виробництво целюлози. Іншим способом перспективної переробки залишків цукрової тростини є їх хімічна модифікація з метою отримання ефективних сорбентів різного складу та структури. Метою роботи було вивчення структурних, а також морфологічних та сорбційних властивостей лігніну, целюлози та лігноцелюлози, отриманих із цукрової тростини та соломи шляхом гідролізу та делігніфікації, як потенційних компонентів системи доставки лікарських засобів. Солома з цукрової тростини демонструє вищу щільність у порівнянні з багасою. Зразки лігніну мають більшу об'ємну щільність порівняно з іншими матеріалами. Спостерігається збільшення питомої поверхні та об’єму адсорбційних пор після отримання лігніну. Як зразки целюлози, так і лігноцелюлоза із соломи мають більшу структуру пор у порівнянні з вихідним матеріалом. Значення ефективності сорбції диклофенаку натрію корелюють зі значеннями питомої площі поверхні та об'єму пор для відповідних матеріалів. Лігнін із соломи цукрового очерету, який має більшу пористість, має також більші сорбційні властивості. Вивчалась можливість використання біополімерів як носіїв диклофенаку натрію. З цією метою рослинні полімери просочували спиртовим розчином диклофенаку натрію та досліджували процес десорбції. Зразок лігніну із соломи цукрової тростини має більш тривалий період вивільнення препарату, що свідчить про отриманий ефект пролонгації.